Пабло Пікассо народився 25 жовтня 1881 року в іспанському місті Малага. Його повне ім’я – Пабло Дієго Хосе Франсіско де Паула Хуан Непомусено Марія де лос Ремедіос Сипріано де ла Сантісіма Тринідад Руїс і Пікассо. При народженні лікарі вважали, що Пікассо мертвий – він не дихав і не подавав ознак життя. Але дядько, який був присутній при пологах, видихнув сигарний дим немовляті в обличчя – і той несподівано закричав. Так почалося життя одного з найвідоміших художників ХХ століття. Першу картину Пікассо написав у віці всього 9 років, а вже у 19 провів дві персональні виставки в Барселоні. Його талант був настільки очевидним, що навіть найвибагливіші критики не могли залишитися байдужими. Малювати він почав під керівництвом батька, художника та викладача малювання. У 14 років Пікассо вступив до школи мистецтв у Барселоні, а згодом продовжив навчання в Мадриді. Його життя було сповнене пристрастей, експериментів і численних романів, які часто ставали джерелом натхнення для його робіт.
Пікассо залишив по собі понад 20 000 творів. Роботи Пікассо включають живопис, графіку, скульптуру, кераміку та сценографію. Його творчість поділяють на кілька періодів: «блакитний» (1901–1904), «рожевий» (1904–1906), кубізм (від 1907), неокласицизм, сюрреалізм і пізній експресіонізм. У «блакитному» періоді переважали меланхолійні відтінки та теми самотності, натомість «рожевий» був теплішим і ліричнішим. Разом із Жоржем Браком Пікассо став засновником кубізму – революційного напряму, що змінив уявлення про форму та простір у мистецтві.
Найвідоміша картина Пікассо – «Герніка» (1937), монументальне полотно, створене як реакція на бомбардування однойменного міста під час громадянської війни в Іспанії. Картина стала символом антивоєнного протесту. Ще відомі картини Пікассо – «Авіньйонські дівчата» (1907), яка вважається початком кубізму, «Дівчинка на кулі» (1905), «Плачуча жінка» (1937) та «Оголена, зелене листя і бюст» (1932), яка була продана за рекордну суму на аукціоні.
У перші роки життя в Парижі Пікассо був настільки бідним, що взимку змушений був спалювати власні картини, щоб обігріти кімнату. Це не завадило йому згодом стати одним із найдорожчих художників в історії, картини Пікассо продавалися за сотні мільйонів доларів.
А ще Пікассо мав незвичну звичку шукати натурниць у лікарнях. Він переодягався в лікаря й ходив палатами, придивляючись до пацієнток, які могли б стати моделями для його картин. Особливо його приваблювали втомлені, виснажені обличчя – вони, за його словами, мали «справжню глибину»
Найвідоміші картини Пабло Пікассо:
- Авіньйонські дівчата (1907)
- Герніка (1937)
- Плачуча жінка (1937)
- Хлопчик з люлькою (1905)
- Оголена, зелене листя і бюст (1932)
- Три музиканти (1921)
- Сон (Le Rêve) (1932)
Авіньйонські дівчата (1907)
Одна з найвпливовіших і найсуперечливіших картин ХХ століття, яка стала поворотним моментом у розвитку модерного мистецтва та передвісником кубізму.
Пабло Пікассо написав цю картину у 1907 році в Парижі. Вона зображує п’ять оголених жінок у борделі на вулиці Авіньон у Барселоні – місці, яке художник добре знав. Спочатку Пікассо назвав роботу «Бордель на Авіньйоні», але згодом її перейменували, щоб уникнути скандалу.
Картина стала радикальним відходом від традиційного живопису. Пікассо зобразив фігури з різкими, майже агресивними лініями, спотвореними пропорціями та обличчями, що нагадують африканські маски та іберійські скульптури. Це був виклик академічному мистецтву — відмова від перспективи, гармонії та ідеалізованої краси.
Коли Пікассо показав картину своїм друзям, реакція була шокуючою. Один із них сказав: «Ти немов нагодував нас клоччям і напоїв бензином». Через страх перед критикою художник не виставляв полотно публічно протягом дев’яти років. Лише у 1916 році картина була вперше представлена на виставці в Парижі.
«Авіньйонські дівчата» стали відправною точкою для розвитку кубізму, який Пікассо згодом розвивав разом із Жоржем Браком. Вплив цієї роботи відчутний у живописі, скульптурі, дизайні та навіть кінематографі ХХ століття.
Герніка (1937)
Це не просто картина, а справжній крик болю, який Пікассо перетворив на полотно.
У квітні 1937 року німецька авіація легіону «Кондор», що підтримувала генерала Франко, здійснила варварське бомбардування баскського міста Герніка. Це стало першим у світі прикладом масового повітряного удару по мирному населенню. Пікассо, вражений жахом трагедії, за три тижні створив монументальне полотно для іспанського павільйону на Всесвітній виставці в Парижі.
Картина виконана в чорно-білій гамі, що нагадує газетні фото – джерело, з якого Пікассо дізнався про трагедію. На полотні зображено биків, коней, жінок, дитину, солдата – всі вони викривлені, з розпачем на обличчях. Центральна фігура – кінь, що кричить у муках, символізує страждання народу. Бик – можливо, символ жорстокості або незламності. Усе полотно – це хаос, біль і крик без слів.
Після виставки в Парижі «Герніка» подорожувала світом, збираючи кошти для іспанських біженців. Під час Другої світової війни Пікассо передав її на зберігання Музею сучасного мистецтва в Нью-Йорку, з умовою, що вона повернеться до Іспанії лише після відновлення демократії. І лише у 1981 році, після смерті диктатора Франко, картина повернулася на батьківщину й нині зберігається в Музеї королеви Софії в Мадриді.
Плачуча жінка (1937)
Ця картина – глибоко емоційне продовження теми «Герніки», в якому Пікассо втілив універсальний образ людського горя.
Вона була написана в 1937 році, одразу після завершення «Герніки». Пікассо був настільки вражений трагедією бомбардування, що створив серію портретів жінок у сльозах — символів страждання, втрати та болю. «Плачуча жінка» з галереї Тейт у Лондоні — найвідоміша й найскладніша з цієї серії.
Музою для картини стала Дора Маар – фотограф, художниця-сюрреалістка та кохана Пікассо. Її обличчя на полотні розбите на геометричні фрагменти, як скло, що розлетілося від вибуху. Вона стискає носову хустинку, сльози течуть по її щоках, а рот розкритий у безмовному крику. Це не просто портрет жінки – це алегорія всіх матерів, які втратили дітей на війні.
Картина виконана в стилі аналітичного кубізму, але з елементами сюрреалізму. Пікассо навмисно уникає глибини простору, щоб підкреслити пласкість і фрагментарність зображення. Це створює ефект емоційного розриву – як внутрішній світ героїні, що розпався на шматки.
«Плачуча жінка» стала символом жіночого болю у війні, а також одним із найвідоміших антивоєнних образів у мистецтві ХХ століття. Вона зберігається в галереї Тент у Лондоні і є однією з найвпізнаваніших робіт Пікассо.
Хлопчик з люлькою (1905)
Це одна з найпоетичніших і водночас найдорожчих картин Пікассо, створена в період, коли його мистецтво набуло нової теплоти й людяності.
Картина була написана у 1905 році, коли Пікассо жив у паризькому гуртожитку Бато-Лавуар на Монмартрі. Це був його так званий рожевий період – час, коли художник відійшов від меланхолійної синьої палітри й звернувся до тепліших тонів, зображуючи циркачів, акробатів і дітей. На полотні зображено юного хлопця з люлькою в руці та вінком із троянд на голові – образ, сповнений ніжності, спокою й загадковості.
Особистість моделі достеменно невідома. Деякі дослідники вважають, що це був місцевий хлопчина з Монмартру, якого Пікассо випадково зустрів. Його поза — спокійна, навіть трохи замислена, а погляд — відсторонений, що додає картині особливої інтимності.
Вінок із троянд на голові хлопчика – незвичний елемент, який додає образу поетичності й натяку на театральність. Люлька в руці – символ дорослості, що контрастує з юним обличчям, створюючи відчуття внутрішньої напруги між дитинством і дорослим світом.
У 2004 році «Хлопчик з люлькою» був проданий на аукціоні Sotheby’s за 104 мільйони доларів, що на той час стало абсолютним рекордом. Цей продаж зробив картину однією з найдорожчих у світі.
Оголена, зелене листя і бюст (1932)
Одна з найінтимніших і найдорожчих картин Пікассо, створена в період його пристрасного захоплення Марі-Терез Вальтер – молодою музою, яка надихнула митця на цілу серію еротичних і сюрреалістичних полотен.
Картина була написана 8 березня 1932 року в Буажелу, під Парижем, де Пікассо таємно мешкав із Марі-Терез, приховуючи їхній роман від дружини – балерини Ольги Хохлової. У цей період художник створив низку полотен, де зображував Марі-Терез як богиню чуттєвості, сну й бажання. На картині вона зображена оголеною, сплячою, поруч із бюстом, який Пікассо також створив із її образу.
Тіло Марі-Терез зображене плавними, майже скульптурними лініями, а зелене листя на тлі додає композиції декоративності та натяку на природну еротику. Бюст, що стоїть поруч, символізує не лише її фізичну присутність, а й ідеалізовану пам’ять про неї – як музу, яку Пікассо увічнив у камені та фарбі.
У 2010 році картина була продана на аукціоні Christie’s за 106,5 мільйона доларів, ставши на той момент найдорожчим твором мистецтва, проданим з аукціону. Це ще раз підтвердило її статус не лише як шедевра, а й як символу пристрасті, що стала мистецтвом.
Три музиканти (1921)
Одна з найяскравіших і найзагадковіших картин Пікассо, створена в стилі синтетичного кубізму, де форми перетворюються на кольорові площини, що нагадують аплікації.
Пікассо написав дві майже ідентичні версії цієї картини влітку 1921 року у Фонтенбло, поблизу Парижа. Одна з них зберігається в Музеї сучасного мистецтва в Нью-Йорку, інша – в Музеї мистецтв Філадельфії. Обидві виконані в яскравій палітрі, з плоскими фігурами, що нагадують театральні маски.
На полотні зображено трьох персонажів у масках: П’єро з кларнетом, Арлекін з гітарою та монах, що тримає ноти. Вважається, що Пікассо зобразив себе як Арлекіна, свого покійного друга Гійома Аполлінера — як П’єро, а поета Макса Жакоба – як монаха, який на той час пішов у монастир. Таким чином, картина стала своєрідним візуальним реквіємом за втраченими друзями.
Під столом, за яким сидять музиканти, ховається темно-коричневий пес – його видно лише за хвостом і лапами. Цей елемент додає картині ще більшої загадковості та глибини.
«Три музиканти» – це останнє велике полотно Пікассо в стилі синтетичного кубізму. Воно поєднує декоративність, театральність і особисту символіку. Деякі мистецтвознавці вважають, що ця робота була відповіддю Пікассо на «Урок гри на фортепіано» Матісса – спроба повернути ініціативу в декоративному живописі.
Сон (Le Rêve) (1932)
Створена в період його пристрасного захоплення Марі-Терез Вальтер. Це полотно вважається шедевром сюрреалістичного періоду митця.
Пікассо написав картину 24 січня 1932 року всього за один день, коли йому було 50, а Марі-Терез — лише 22 роки. Вона стала його головною музою впродовж 1930-х, і «Сон» – це візуалізація їхньої пристрасної, але таємної любові. На полотні зображено сплячу Марі-Терез із нахиленою головою, складеною в позі, що нагадує ембріональну – символ безпеки, мрії та еротизму.
Картина виконана в яскравих кольорах із плавними, спрощеними формами, характерними для сюрреалізму. Особливу увагу привертає еротичний підтекст: обличчя Марі-Терез поділене на дві частини, одна з яких, за інтерпретаціями, містить фалічний символ – натяк на сексуальність і бажання. Це один із прикладів подвійного образу, який Пікассо часто використовував у своїх роботах.
У 1997 році картина була продана на аукціоні Christie’s за 48,4 мільйона доларів, а в 2013 – перепродана за 155 мільйонів колекціонеру Стівену Коену. Але між цими подіями трапився курйоз: у 2006 році попередній власник, мільярдер Стів Вінн, випадково проткнув полотно ліктем, показуючи його друзям. Цей інцидент отримав назву «лікоть на 40 мільйонів» і став легендою арт-ринку.